На сайте wordpress-zone.ru вы можете скачать wordpress шаблоны и другие расширения.

Психологічна підтримка

Рекомендації та поради соціально-психологічної підтримки та резильєнтності

Система практичних заходів з адаптації студентів інституту

Важливим напрямом розробки педагогічних моделей адаптації є дослідження теоретичного і практичного досвіду роботи інституту кураторів – головної організаційно-виховної системи успішності процесу адаптації студентів до процесу навчання.

Враховуючи те, що успішність навчання та виховання студентів залежить від процесу та результату соціально-психологічної адаптації студентів на основі дослідження сучасних психологічних і педагогічних підходів до проблеми адаптації студентів, теоретично розробляється і практично реалізовується Система роботи куратора з адаптації студентів академічної групи в умовах діяльності ЗУНУ. Вона містить в собі відповідні складові  (інформаційна складова, розробка і впровадження системи практичних заходів з адаптації студентів та моніторинг процесу і  результату адаптації).

 Інформаційна складова

Для розробки куратором ефективної системи заходів з адаптації першокурсників йому необхідно мати відповідну інформацію. Вона допоможе прогнозувати і передбачати можливість виникнення адаптаційних проблем у студентів 1-го курсу:

  • невизначеність мотивації вибору професії;
  • невідповідність обсягу і рівню знань, умінь і навичок абітурієнтів вимогам освітнього процесу;
  • недостатність психологічної підготовки;
  • невміння здійснювати психологічну саморегуляцію поведінки і діяльності у нових умовах;
  • відсутність навичок самостійної роботи;
  • вихідний стан здоров’я і тип нервової системи;
  • індивідуально-особистісні властивості психіки.

Для отримання відповідної інформації про студентів куратор може використовувати такі джерела:

  • ознайомлення з особовою справою студента;
  • проведення анкетувань, тестувань;
  • тренінгові (ігрові) форми роботи з групою (можливо за участю    спеціаліста-психолога);
  • індивідуальне спілкування зі студентами;
  • спілкування з викладачами, батьками студента та ін.

Розробка і впровадження системи заходів з адаптації студентів

  • Розробка куратором системи заходів з адаптації студентів базується на відповідних складових (або напрямах) соціально-психологічної адаптації: професійній, соціальній, біологічній і психологічній.

Професійна адаптація:

  • ознайомлення першокурсників зі змістом, перспективами обраної ними професії;
  • допомога у адаптації до вимог навчального процесу.

Соціальна адаптація:

  • адаптація індивіда до умов групи, всього студентського колективу;
  • створення у студентській групі здорової морально-психологічної атмосфери;
  • ознайомлення студентів з нормативно-правовими вимогами перебування у ЗВО;
  • адаптація студентів до морального та культурного середовища ЗВО;
  • адаптація студентів до умов проживання у гуртожитку.

Біологічна адаптація:

  • врахування в процесі навчально-виховної роботи стану здоров’я та психологічних властивостей особистості;
  • залучення студентів до занять фізкультурою і спортом;
  • піклування куратора про створення санітарно-гігієнічних умов навчально-виховного процесу;
  • допомога та поради студентам із організації побуту, харчування, відпочинку та оздоровлення й ін.

Психологічна адаптація:

  • вивчення довузівських передумов адаптації студентів першого ку­рсу (психологічні властивості, рівень моральної та психологі­чної культури, рівень знань тощо) та врахування їх в процесі навчально-виховної роботи;
  • врахування характерологічних особливостей і якостей особистості в навчально-виховному процесі;
  • заходи корекції процесу адаптації студентів до умов вищого навчального закладу;
  • заходи, спрямовані на розвиток психологічної культури студента;
  • заходи формування самосвідомості індивіда та ін.

Моніторинг процесу та результатів адаптації

Моніторинг адаптації студентів містить в собі такі напрямки:

  • соціологічні та психологічні дослідження різних аспектів адаптації студентів;
  • успішність студентів академгрупи;
  • відвідування студентами занять;
  • дотримання студентами Правил внутрішнього розпорядку ЗВО та чинного законодавства України;
  • участь студентів у наукових, культурних, спортивних та громадських заходах й ін.

Засоби моніторингу:

  • проведення анкетувань та тестувань;
  • індивідуальне спілкування зі студентами;
  • спілкування з батьками студентів;
  • спілкування з викладачами та ін.

 Організаційними формами адаптаційної роботи куратора є:

  • кураторські години;
  • загальнофакультетські кураторські години;
  • збори студентів групи;
  • збори студентів, які проживають у гуртожитку;
  • участь студентів у наукових, культурних, спортивних та громадських заходах;
  • організація тематичних вечорів, зустрічей, екскурсій, походів в театри, кінотеатри;
  • співпраця зі психологічною службою у розробці і впровадженні соціально-психологічних засобів формування й корекції адаптовності студентів.
  • індивідуальна робота зі студентами та ін.

Основні кроки ефективної організації режиму дня студента

 КРОК 1. Визначте свою мету в житті на найближчі роки. Візьміть ручку і папір і напишіть такі категорії: навчання, побут, взаємовідношення з іншими, риси характеру. Біля кожної з них напишіть те, що вам хотілося мати, змінити чи покращити в майбутньому. Виберіть 5-6 найосновніших цілей. Складіть план роботи реалізації виділених перспектив на цей місяць, тиждень і конкретний план на наступний день.

КРОК 2. Проаналізуйте свій звичний розпорядок дня. Впродовж кількох днів заповнюйте шаблон режиму дня, аби зрозуміти, на що йде основна маса вашого часу.

КРОК 3. Прийшовши із занять, розподіліть свої справи в порядку їх важливості. Для цього поділіть справи на ті, які необхідно зробити невідкладно.

  • Необхідно зробити та бажано зробити і дотримуйтеся порядку їх виконання
  • Встановлення пріоритетів – основне правило ефективної роботи.

КРОК 4. Складіть оптимальний розпорядок свого дня, пам’ятаючи основне правило планування часу: 60/20/20

  • 60% – запланована діяльність;
  • 20% – непередбачена активність;
  • 20% – спонтанна активність.

Отже, на процес навчання витрачається стільки часу, скільки його є в наявності. Знаходьте час для нього, це – умова вашого успіху. Знаходьте час для роздумів, це – джерело сили. Знаходьте час для гри, це – секрет молодості. Знаходьте час для читання, це – основа знань. Знаходьте час для дружби, це – умова щастя. Знаходьте час для мрії: це – шлях до зірок.

Проблеми спілкування викладача та студента та основні умови їх поліпшення

 Вищий навчальний заклад відрізняється від школи змістом навчання і виховання, зміною їх форм. Основна функція вищого навчального закладу – формування особи фахівця. І саме цій меті має бути підпорядковане спілкування викладачів та студентів.
Система вузівського педагогічного спілкування в ланці «викладач – студент» якісно відрізняється від шкільного самим фактом їх приєднання до загальної професії, а це значною мірою сприяє зняттю вікового бар’єру, що заважає плідній спільній діяльності викладачів та студентів.
Виділити основні вимоги до відносин «викладач – студент», «студент – викладач» можна таким чином:
1. Взаємодія чинників співпраці і відомостей щодо організації виховного процесу;
2. Формування духу корпоративності, колегіальності, професійної спільності з педагогом;
3. Орієнтація системи педагогічного спілкування на дорослу людину з розвиненою самосвідомістю і тим самим подолання авторитарної виховної дії;
4. Використання професійного інтересу студентів як чинника управління вихованням і навчанням і як основи педагогічної і виховної роботи.
Взаємодія по лінії «викладач — студент» є одним з основних у всьому соціально-педагогічному процесі. Саме тут відбувається безпосередня «передача» всього різноманіття знань, інформації, установок, ціннісної орієнтації тощо, в цілій системі вищої освіти.
У взаємодіях студентів і викладачів найбільш характерними є наступні причини конфліктів:
– відмінності в ціннісних орієнтаціях;
– нетактовність в спілкуванні;
– відмінності у взаємних очікуваннях;
– рівень професіоналізму викладача і успішність студентів.
М. І. Пирогов взаєминам між викладачами і студентами відводив одне з головних місць у навчальному процесі вищої школи. Глибоко аналізуючи сутність цих взаємин, він писав, що в університеті одні представляють ступінь просвітництва й зрілості суспільства; інші – його молодість, нужди, потреби, спрямування, погляди, захоплення, пристрасті, пороки тощо. Таким чином, між цими двома «представниками» в навчальному процесі повинні складатися відносини співробітництва й взаєморозуміння.
Створити належні комунікативні умови між викладачем та студентом можна за допомогою спеціальних умінь, які дозволяють зняти напругу і створити ситуацію відкритості, що сприятиме високій ефективності навчального процесу:
1. Уміння керувати процесом взаємодії і фазами контакту:
· уміння продемонструвати щиру доброзичливість;
· використовувати принцип позитивного зворотного зв’язку для підвищення самооцінки учасників взаємодії, актуалізація їх особистісних ресурсів;
· відкрита демонстрація своїх почуттів, відносин;
· уміння «подати себе», створити свій позитивний образ;
· повідомити інформацію, цікаву всім, розповісти про якийсь факт емоційно виділяючи особистісне начало в ньому;
· навчитися керувати ініціативою під час контакту: зацікавлено слухати, погоджуватися з доводами, повторити якусь думку, висловлену студентом раніше, відреагувати мімікою на якусь дію студента (наприклад, покачати головою);
· розговорити самого некомунікабельного, визначити коло його інтересів (можна розповісти про якусь подію, поспостерігати за його реакцією, попросити оцінити і т.д.);
· завершити розмову, але так, щоб студенти цього не відчули;
· зменшити кількість прямих вимог, перейти на непрямі;
· уміння не втратити з поля зору інших при діалозі з одним.
2. Уміння бути відкритим і комунікабельним у взаємодії.
Часто викладач сам «комплексує», боїться показати свої хороші сторони, того, що втратить свій авторитет. Він вважає, що якщо він буде виглядати солідніше, то і студенти його будуть слухатися. А також часто студенти бояться виступати перед аудиторією, невпевненість у своїх силах тощо
3.Уміння перекладати спілкування на духовний, особистісний рівень.
4.Уміння визначати «небезпечні зони» для спілкування: в яких випадках інша сторона може роздратуватися, стати більш агресивною, вміння поставити себе на місце іншої сторони і зрозуміти її реакцію, уміння проявляти у відносинах терпимість, повагу;
6.Уміння знімати нервову напругу (здатність розслабитися).
7.Уміння володіти своїм настроєм і створити собі гарний настрій і виразність особистості, позитивно впливати на взаємовідносини між суб’єктами освітнього процесу.
      Таким чином, контакт викладача зі студентами може бути: логічним (контакт думки), психологічним (контакт в зосередженості уваги студентів на інформацію і дії, які поступають від викладача), моральним (що забезпечує співдружність викладача і студентів).

Впевненість у собі – почуття, властиве усім успішним особистостям

Впевненість – почуття, властиве усім успішним особистостям. Воно є необхідною умовою існування особистості як суб’єкта активності, здатного до самостійного вибору цілей. Самоорганізація особистості на суб’єктивному рівні неможлива без відчуття впевненості у собі, як повноцінного оволодіння собою, своєю сутністю, як здатності самостійно ставити цілі та діяти відповідно до них, зберігаючи адекватну критичну позицію стосовно самого себе, здатності передбачати результати дій до їх виконання, самостійно будувати стратегію досягнення цілей відповідно до внутрішніх особистісних змістів. Це означає вміння співвідносити потреби, що виникають, з власними можливостями та з прийнятними для даної людини способами реалізації в кожній конкретній ситуації.

Впевненість можна розвинути самому у собі, як і будь-яку іншу якість.

Ось декілька рекомендацій щодо цього:

1. Згадайте моменти коли ви були максимально впевнені в собі. Згадали? Тоді постарайтеся викликати ті відчуття, які ви тоді відчували. Якщо не дуже вийшло – не біда. Намагайтеся знову й знову. Будьте наполегливими.

2. Наступний крок – постановка постави, голосу і погляду. Адже впевнені люди і зовні виглядають впевнено.

Слідкуйте за своєю поставою, ходою. Ваші пози повинні бути відкритими, жести виразними. Не сутультеся, розправте плечі: хода повинна бути прямою і чіткою. Всім своїм виглядом ви повинні показувати, що ви дуже впевнена у собі людина. Адже мова тіла і жестів підсвідомо впливає на нас, на нашу впевненість у собі. Просто мало хто про це знає.

Поставте свій голос. Контролюйте тембр. У розмові зі своїм співрозмовником требавміти говорити як м’яко, коли розмовляєте з приємною і цікавою людиною, так і жорстко, коли потрібно відстояти свою думку чи довести свою правоту.

І, нарешті, найголовніше – інтонація. За допомогою інтонації потрібно вміти передавати іншим свій настрій, емоції, розташування або, навпаки, негативне ставлення до опонента. За допомогою інтонації, тембру і висоти свого голосу можна не тільки проводити на інших враження досить впевненої у собі людини, але й успішно досягнути в розмові своєї мети.

3. Намагайтесь дивитися в очі будь-якій людині, не відводячи погляду. Навчіться передавати за допомогою погляду необхідні вам емоції.

Ось так поступово, крок за кроком, можна ввійти в образ впевненої людини. І, можливо, спочатку це буде лише тільки образ, а вправи будуть вам в тягар. Але з часом відчуєте, що ваша невпевненість кудись зникла, і що добиватися намічених цілей стало набагато простіше і приємніше, з’явився азарт і жага перемог.

4. І намагайтесь частіше посміхатись! Адже усмішка – одна з найголовніших ознак впевненої у собі людини.

Отже, прагнути до досконалості потрібно і краще робити це з любов’ю. Адже впевненість у собі є властивістю особистості, ядром якої виступає її позитивна оцінка власних навичок та здібностей як достатніх для досягнення значущих для неї цілей та задоволення потреб.

інформація представлена на основі публікацій Навчально-наукового центру соціально-психологічної підтримки та резильєнтності ЗУНУ